Операція «Провокація», або Навіщо качають Україну на травневі свята

В останні три роки радість співвітчизників від традиційно великої кількості святкових травневих вихідних затьмарюється тривогою не тільки з приводу погоди. Чи не принесе перша декада травня криваві провокації, які стануть прологом до початку російської відкритої агресії?

Сил на те, щоб зрежисерувати «акції громадянської непокори» в загальнонаціональних масштабах, звичайно, вже немає, та ніхто й не ставить перед собою таке завдання. Качати ситуацію планують локально, і для цього кремлівські режисери обирають найбільш уразливі больові точки.

Розігрів Одеси

Після трагедії 2 травня 2014 року, в Одесі російська пропаганда досить ефективно довгий час використовувала міф про «Одеську Катинь». Достатньо почитати інтерв'ю російських найманців на Донбасі, багато з яких прийняли рішення відправитися вбивати «бандерівців» і «укропов» саме після жахливих кадрів загибелі людей у Будинку профспілок. Одеська трагедія давно похвилинно розібрана, є численні свідчення очевидців, підтвердженні фото та відео — для тих що мають очі і вуха все давно зрозуміло. Але сама трагедія стала зручним приводом для консолідації проросійських сил.

Минулого року на травневі свята частини Національної гвардії, введені в місто на прохання губернатора Міхеїла Саакашвілі, змогли зберегти мир і порядок на вулицях Південної Пальміри.

В цьому році «розігріти» мільйонне місто перед річницею трагедії допомогла місцева влада.

26 квітня Одеська міськрада затвердила назви 1531 топоніма (вулиць, провулків, проспектів тощо) українською і російською мовами, повернувши назви частини вулиць, які перейменував в рамках виконання закону про декомунізацію колишній губернатор Міхеїл Саакашвілі.

Зокрема, в Одесу "повернулися" вулиці "25-ї Чапаєвської дивізії, вулиця і провулок Бабушкіна, вулиці Гайдара, Бєлінського, Бадаєва, Терешкової, проспект Маршала Жукова і т. д.

Після цього 28 квітня активісти "громадської Ради безпеки" розмалювали червоною фарбою меморіальну дошку маршалу Георгію Жукову.

Потім група людей у камуфляжі звалили пам'ятний знак Георгію Жукову на перетині проспекту Жукова та вулиці 25-ї Чапаєвської дивізії.

Зазначимо, що Георгій Жуков, хоч і хвалився Дуайту Ейзенхауеру радянським методом подолання мінних полів: «Підходячи до мінного поля, наша піхота проводить атаку так, ніби цього поля немає» і поклав у марних і непотрібних штурмах під Ржевом понад мільйон солдат, для багатьох людей, які живуть символами радянської пропаганди все ж залишається «маршалом Перемоги».

А акти вандалізму над пам'ятником викликають справедливе обурення багатьох одеситів.

28 квітня Приморський районний суд Одеси визнав незаконним і скасував рішення міськради про перейменування раніше декоммунізованих вулиць і провулків міста.

А вчора ввечері міністр внутрішніх справ Арсен Аваков повідомив, що мер Одеси Геннадій Труханов наклав вето на скандальне рішення міської ради про перейменування вулиць.

Начебто статус-кво відновлено, але атмосфера перед 2 травня була вміло розігріта.

Прифронтовій Маріуполь

Є своя больова точка і в іншого приморського міста. Саме 9 травня 2014 року в ході атаки сепаратистів була спалена міськрада Маріуполя.

Напередодні цієї дати місто також явно стали "розігрівати" - останні два тижні відзначені в Маріуполі низкою дивних подій. Почалося все 19 квітня, коли представник Опоблока Андрій Федай, виконуючи вказівку своєї партії, виступив з категоричним засудженням «пресингу за мовною ознакою», яке він разом зі своїми однопартійцями спостерігає в Україні. Через кілька днів невідомі особи спаплюжили пам'ятник над могилою воїнів Червоної армії, які звільняли Маріуполь.

Знаки, якими розмалювали надгробок, імітували символи полку «Азов». Щоправда, слово Україна було написано по-російськи, що навіть представників Опозиційного блоку змусило засумніватися в причетності азовців до інциденту. Але хвиля пішла. Далі більше.

Стали приходити повідомлення від маріупольців, які спостерігали якихось людей, одягнених у футболки з зображенням Гітлера. Вони нібито походжали по спальних районах Маріуполя, перед носом у здивованих бабусь, чого раніше ніколи не спостерігалося. Джерела, що повідомляли про це, заслуговують на довіру.

Далі — інцидент на футбольному полі, де нібито азовці розігнали зі стадіону темношкірих футболістів. І всі заговорили про фашизм.

Ще цікаві факти. Музей, організований збіглим лідером ПР і одним з ідеологів «Російської весни» в Маріуполі Петром Івановим, який стояв закритим 3 роки, раптом знову запрацював. Хто оплачував оренду приміщення на проспекті Миру, комуналку та ін. весь цей час — невідомо. Але зараз на вхідних дверях позначено, що тепер музей належить Благодійному фонду ветеранів МВС. Фонд цей добре знайомий багатьом комерційним структурам, які нібито добровільно перераховували в нього гроші за часів Януковича.

Митрополит донецький та маріупольський УПЦ МП Іларіон, про якого у ЗМІ неодноразово повідомлялося, що він займає антиукраїнську позицію, приїхав у Маріуполь влаштовувати тут хресний хід.

Редактор корпоративно-міської газети «Іллічівець. Місто» пише колонку про мовні утиски, які відчула делегація маріупольських журналістів на з'їзді НСЖУ у Львові. Цитата не наводиться, але вказується, що якийсь представник університету з Івано-Франківська розвішував ярлики на російськомовних і навіть ображав.

На цьому тлі турне Королівської зі своїми «жінками за мир» і намети Опозиційного блоку, що з'явилися в Маріуполі і в деяких інших містах на сході і півдні України саме напередодні 9 Травня, виглядають як цілком логічний розвиток сценарію.

Жінки, найняті Опозиційним блоком, роздають листівки, збирають підписи під вимогою зупинити нацизм, вандалізм пам'яток, заборонити «переписувати» вже переписану до нас історію, помиритися з «братами» і зупинити братовбивчу війну. Загалом, повний набір речей, які в 2014-му якраз і призвели до війни.

Проте нагнітання ситуації змусило проукраїнські сили в Маріуполі консолідуватися. 30 квітня у місті пройде мітинг патріотичних сил "Маріуполь - це ми".

Вигнання «відьом» з Конотопа

Однак не скрізь спроби влаштувати антиукраїнський шабаш натикаються на бездіяльність або навіть явне заохочення місцевої влади.

Так, 26 квітня, міський голова Конотопа Артем Семеніхін не дав провести збори прихильників «Українського вибору», лідером якого є екс-глава Адміністрації президента, кум президента Путіна Віктор Медведчук.

З'явившись на збори особисто, Семеніхін дав прихильникам Путіна тільки 10 хвилин для «евакуації».
"Сепаратисти, геть з Конотопа. Я - міський голова, і сепаров я сюди не пускав. Геть звідси, вбивці українських воїнів. На ваших руках кров наших воїнів і солдат. Якщо ще якась тварюка тут з'явиться, я попереджаю, що ви востаннє тут з'являєтеся. Ще раз з'явитеся тут, будете вилітати звідси з вікон. Я вам дав десять хвилин", - додав Семеніхін.

Відзначимо, що в зоні ризику і столиця країни. Якраз у ці дні в Києві буде проводитись конкурс «Євробачення». При такій кількості гостей з усієї Європи, в разі «удачі», будь-яка проведена провокація  відразу отримає міжнародний резонанс.

Навіщо це потрібно

Хто зацікавлений у розгойдуванні України на травневі свята і цього року, і три роки тому — це таємниця Полішинеля. Однак завдання і цілі у спецоперацій російських спецслужб тоді і сьогодні, безумовно, різняться.

У 2014 році кремлівські ляльководи сподівалися, що в Україні достатньо кинути сірник, щоб в країні загорілася необхідна пожежа для створення «Новоросії». Цей план давно накрився мідним тазом. Навіть «ДНР» і «ЛНР» сьогодні тримаються тільки на російських багнетах. Ситуація в «народних республіках» сьогодні на межі соціального вибуху. Після так званої «націоналізації» метзаводи і шахти в ОРДЛО позбулися ринків збуту. Більшість гірників і металургів відправлені в «безкоштовні» відпустки. Після відмови України продовжувати постачання електроенергії «ЛНР» - «республіка» заборгувала п'ять мільярдів гривень — Росія змушена буде витратити мільярди рублів на енергопостачання ОРЛО.

У самій Росії економічна ситуація ахова. Напередодні президентських виборів у березні 2018 у Путіна сьогодні немає можливості задобрити росіян підвищенням зарплат і пенсій. Ейфорія від «Крымнаш» давно вже видихнулась. Сирія з маленької переможної війни перетворюється для Кремля в новий Афганістан. А тут ще ультиматум від Трампа здати з потрохами токсичного союзника Асада. Єдине, що в очах росіян може створити нову легітимність для російського президента — це імідж «збирача російських земель».

Але піти на повномасштабну агресію Росія сьогодні не в змозі. Занадто великі ризики. А ось провести наступ в рамках Донбасу можна спробувати, не ризикуючи нарватися на нові санкції.

Ось тільки кричуще порушення Мінських угод потрібно хоч якось виправдати. Ось тут цілком підійде зображення «масових заворушень проти хунти» у прифронтових районах, підтримана акціями у великих містах України.

На думку добре інформованого професора МДІМВ, доктора історичних наук Валерія Солов'я, саме в ці дні Кремль вирішує для себе болісну дилему — стати молодшим партнером США в Сирії чи кинутися у вир нового наступу в Україні.

«Дилема виглядає наступним чином: йде дуже інтенсивна концентрація бронетехніки та артилерійських систем в районі Донбасу та на суміжній території, і там відкрито говорять, що готуються до нового наступу.

....Якщо, скажімо, на Донбасі до 10 травня наступ не почнеться, то він вже навряд чи почнеться взагалі. З Сирією я думаю, що все складніше, але знову ж таки, якщо почнуть вербувати людей, то ми про це дізнаємося. І буде зрозуміло, що в Москві вважатимуть за краще», - заявив Соловей.

Замість післямови

Якими би не були плани Росії щодо дестабілізації ситуації в Україні — сьогодні у Кремля немає шансів на глобальний успіх. Але можливість отримати пропагандистські дивіденди з зрежисованої картинки «фашистського шабашу» ще є. І важливо, щоб українці будь-яких поглядів добре розуміли, що для Москви вони лише гарматне м'ясо в її відчайдушних спробах вибити у Заходу гарантії «почесної капітуляції». Сподіваємося, що превентивні заходи українських правоохоронців, помножені на зрілість і патріотизм українського суспільства, допоможуть перебороти всі «травневі російські віруси».

Путінський режим перебуває в агонії. Скотовозка «Ашот 7», яка пустила в протоці Босфор до дна корабель ВМФ Чорноморського флоту, служить яскравою характеристикою сьогоднішнього стану Росії, в якому «зовнішня могутність» спирається на наскрізь прогнилу державу.

Якщо не дамо себе розколоти сьогодні, то, можливо, вже на наступний першотравень в Україні знову будуть сперечатися не про політику, а про кращий рецепт шашлику для традиційного пікніка.