«Маленький принц» – це, напевне, найдоросліша казка в історії літератури. І все ж таки казка. Розказана історія. Історія проста і безхитрісна, а проте по-філософськи невичерпна. Історія, розказана дітям про дорослих, а може дорослим про дітей? Зрештою, Маленького Принца можемо відшукати у кожному із нас: його очима ми дивились колись-таки на світ, його словами промовляли, вивчали всесвіт його шляхами, приручали і приручались. Але в біганині за яскравими враженнями і комфортним життям, у життєвих тарапатах та у буденності хтось стає все більше схожим на Ліхтарника, хтось – на Ділка, на Географа, на П’яницю…
Для того, щоб віднайти в собі те найсуттєвіше, що «очима не побачиш», віднайти себе незамуленого, вразливого і беззахисного, а проте сильного і вірного, – потрібно здійснити мандрівку своїм життям, відмотати і переглянути плівку очима Маленького принца, здійснити мандрівку власними збитими слідами. Адже мандрівки тим і прекрасні, що, попри всі пригоди і поневіряння, в їх кінці – повернення. Повернення до себе.