«Співвідношення між людьми сприймаються нами як належне. Їхня взаємодія, емоційний зв’язок. Якщо проставити акценти в потрібний момент, можна вважати, що ця дія – безцінна.
Як багато ми змовчуємо, залишаючи один лиш погляд. Як багато ми хочемо сказати, але сподіваємось, що нас зрозуміють без слів.
Ми сумуємо за тим, чого вже не буде, і мріємо про те, чого ще не маємо. Ми відчуваємо присутність думок.
Емоційне напруження між об’єктом та його очікуваннями, мінливість та неоднозначність, притаманні людині, стають предметом спостереження з паноптикума.
Паноптикум, як точка споглядання, як вежа, як нейтральний об’єкт, який не забирає і не віддає, а тільки запам’ятовує і колекціонує спостережене,» – Марія Пляцко.