Мотиви, які художник обирає для своїх творів, на перший погляд, дуже прості, трансформовані в певні композиційні схеми, – натюрморти, пейзажі, зображення риби, розп’яття, Тайна вечеря. Він свідомо уникає об’ємності, світлотіневого моделювання. Здається, зовнішня форма для нього немає особливого значення. Але, насправді, це не так – достеменно вивірена, позбавлена зайвих деталей композиція, у якій використовується максимальне наближення (як у циклі «Риби») чи віддалення зображень (полотна з рядами дерев), або ж несподівані ракурси (із циклу «Тайна вечеря»), творить особливий, здебільшого виразно статичний простір. У ньому начебто все завмирає у дивному метафізичному спокої. Саме в цей простір автору вдається вкладати потужний емоційний згусток, частку своєрідного енергетичного, духовного поля, дії якого неможливо уникнути.
Малярські твори Луцика невеликі за форматом. Художник не потребує масштабності, аби донести до нас те, що він хоче сказати. Камерність уповні відповідає домінантній у його працях сакральності, що, зрештою, не залежить від присутності звичного іконописного мотиву. Живописні полотна прагнуть індивідуального спілкування, звучать живими знаками, своєрідними тайнописами, які несуть до нас закодовану інформацію. Пізнати їхній інтелектуалізм належить активній співпраці глядача, його здатності «настроюватися» на відповідні духовні регістри.