П’ятеро акторів з різних регіонів України та з Польщі досліджують спільне та особисте минуле і пам’ять своїх країн крізь призму індивідуального досвіду. Чи є прямий шлях від індивідуального досвіду і спогадів до колективної пам’яті? Чому колективні спогади іноді пригнічують індивідуальні? Хто нам диктує, що треба пам’ятати, a що треба забути? І чи є історією те, що не виставили в музей і що не потрапило в шкільні підручники?

З минулим треба щось робити, але що? Як не дозволити минулому диктувати сьогодення, або ж, як не дозволити сьогоденню – наприклад, національним інститутам пам’яті – монополізувати минуле i заново його конструювати? Як боротися з таким образом минулого, який наказує пам’ятати виключно кривди, зазнані від інших? З таким типом пам’яті, який прагне перетворити нас на жертв?

Режисура: Аґнєшка Блонська (Варшава), Роза Саркісян (Харків)
Драматургія: Йоанна Віховська (Варшава), Дмитро Левицький (Київ)
Художниця: Алевтінa Кахідзе (Київ)
Художник світла: Ігор Азаров (Біла Церква)
Втілення сценографії: Ілля Джулай (Київ)
Перформери: Лукаш Вуйціцький (Варшава), Анна Єпатко( Львів), Іван Макаренко (Одеса), Ніна Хижна (Харків), Оксана Черкашина (Харків)

Виставу створено в межах проекту «МАПИ СТРАХУ / МАПИ ІДЕНТИЧНОСТІ», під час якого польські і українські митці і теоретики, за допомогою перформативних знарядь, різних майстер-класових і презентаційних форм досліджують культурне й суспільне становище нашої частини Європи.