Постановка — Володимир Кучинський
Сценографія — Влод Кауфман
Костюми — Наталка Шимін

«Господні лики оточать глядача ще в крихітному фойє театру, залишаючи відчуття якогось внутрішнього блаженства. Світло вихопить з темряви циліндр — прообраз Діогенової бочки, в якій тінь руки намагатиметься в одну мить утримати сонце, а в іншу — серце, чи, може, душу? Власне, про душу йтиметься в цій непростій театральній розмові. У виставі показан шлях людини до пізнання себе та усвідомлення швидкоплинності часу. Від спроби філософствування в бочці до миті, коли бочка перетворюються на піщаний годинник і настане усвідомлення, що останні піщинки часу вже стікають — і час думати про Вічне. Тоді понесуться до небес ірмоси… Людина у виставі проходить шлях від народження в коконі до омивання ніг, від намагання згорнутися від болю, як у материнському лоні, до сміливості розкласти руки для розп`яття.»