Сценічні «Інкрустації» складаються з віршів Ліни Костенко різних періодів її творчості. Тут звучать поезії зі збірок «Крізь роки і печалі», «Безсмертним рухом скрипаля», «Осінні сонети», «Інкрустації», «Летючі катрени». Умовно постановку можна поділити на три частини: “Дорога до любові”, “Я і Світ”, “Я і Вічність”. У кожній із трьох жінок, присутніх на сцені, прочитуються обриси Поетеси і її Слова. Заслужені артистки України Галина та Леся Тельнюк своїм оксамитовим двоголоссям доповнюють емоційну та відверту акторську гру народної артистки України Лідії Вовкун.

Поезія Ліни Костенко в “Інкрустаціях” ллється у слові та пісні – без прикрас і недомовок. І в цих віршованих рядках так багато філософії, болю за Україну, кохання. Ось лише кілька крилатих фраз, чуючи які зі сцени, здригаєшся і вкотре дивуєшся талантові Ліни Костенко: “ не живемо, а вибачаємось”; “Ми вже як тіні на своїй землі”; “Нехай смакують почуття гурмани, / А ти – стихія: любиш – то люби!”; “Така любов буває раз в ніколи”.

Поезія Ліни Костенко – надзвичайно інтимна. Слухати її у театральній залі, з одного боку, не надто зручно – на підсвідомому рівні не хочеться цим багатством слова та думок ділитися ще із кимось. Та, з іншого боку, у наш засмічений інформаційно час побільше б людей мали змогу чути ці рядки – аби перейматися і надихатися ними