«Бабине літо» художниці таке ж особливе і парадоксальне, як і бабине літо, що настає восени.

«Бабине літо» молодої львівської художниці Тетяни Умінської – радше літо дівоче. Дівич-літо. Легке, повітряне, ритмічне, просвітлене, оголене, босе, запашне. Сповнене світлих оголених фігур, розпашілого тіла, вогняного волосся, тендітних грудей, довгих ший, грації, спокою, задуми. Але водночас сповненого недомовлености, таїни. Лишень дві із дванадцяти натур дивляться із полотен просто нам у вічі, решта – або відвернуті вбік, або повернуті до глядача граційними спинами. Але і ці дві вогнянокосі кралі радше намагаються приховати, аніж видкрити: одна (волошково-пшенична) втягнула голову в плечі, пригорнула оберемок ромашок і от-от стрімко втече. Інша (місячно-нічна) закликає нас жестом до мовчання, тримаючи у руках жевріння літа чи то вогник цвіту папороті. Вінок поруч лише підсилює таїну купальської ночі.