Прикраси спираються на українські, в першу чергу гуцульські ювелірні традиції, проте їх принада ще і в тому, що практично кожен твір є полікультурним і низки кожного намиста є містком між поколіннями та між Україною і світом.

Любарт Ліщинський – людина численних обдарувань: художник, реставратор, ювелір, актор, поет, журналіст... Слава, як і її батько Любарт Ліщинський, який був сином львівського художника Омеляна Ліщинського, практично виросла на “мистецький кухні” львівського малярства та архітектури.

Свої перші нашийники Слава створювала у 1998 році спільно зі своїм батьком. Ще за життя, Любарт Ліщинський передавав доньці свої знання, тонкощі мистецтва та принципи компонування нашийників-зґард. Всі нашийники, як він їх називав, з якого б матеріалу вони не були, несли у собі для нових власників спогад про Карпати і відгомін давніх поколінь України. По смерті батька Слава продовжила розвивати його ідеї, з часом витворивши вже власний стиль. У своїй творчості Слава й надалі використовує елементи з Індії, Латинської Америки, Афганістану чи Ефіопії, створюючи нашийники, які живо пов’язані з традицією українських жіночих прикрас.