У другій половині 18 ст. у гірських районах Центрально-Східної Європи народні майстри почали малювати ікони на склі. У 19 ст. це мистецтво досягло розквіту в Богемії, Сілезії, Моравії, Словаччині, Румунії і в нас у Галичині передусім на Гуцульщині.

У збірці Івана Гречка іконам на склі належить головне місце. Це пристрасть колекціонера. І можна зрозуміти чому.

Гуцульські ікони вирізняє особлива палітра, в основі якої яскраве червоне тло. З точки зору стилю – це т.зв. naive art з його спрощеністю, площинністю, безпосередністю і винятковою виразністю образів. В іконографії тут багато західних латинських елементів, крізь які проступає візантійська основа і фантасмагорії фольклору.

В мерехтінні яскравих барв, зірок і квітів ми бачимо Богородицю, яка годує Дитя грудьми або ж простирає мафорій над вірними щоб захистити; і Святого Юрія на коні, який пронизує змія списом, здобуваючи перемогу; св. Варвару з чашею в руці, яка закликає до Причастя; Пророка Іллю на розмальованій колісниці, якою правлять янголи, возносячи наш погляд на Небо; і бідного Лазаря, якому пси лижуть рани на тлі бенкету багача – це нагадування, що страждання в цьому світі є шляхом до спасіння.

Споглядаючи ці образи ми потрапляємо у втрачений світ автентичних гуцульських хат і церков. Завдяки подвижницькій діяльності Івана Гречка частко цього світу була врятована і сьогодні промовляє до нас.